Портал в режимі тестування та наповнення
Стаття Посла України в Державі Кувейт В.Толкача «Криваві міфи політичних «істориків» для українських арабомовних Інтернет-ресурсів (арабською мовою)
Опубліковано 30 липня 2014 року о 09:49

У матеріалі висловлені оцінка та об’єктивне роз’яснення російських ідеологічно-пропагандистських штампів на кшталт історичної приналежності Криму Росії, Києва як першої російської столиці та регіону Новоросії.

http://arab.com.ua/ar/aalaasaaTyr-aaldmqyh-llm-r-khyn-aalsyaasyyn-bqlm-fqlqdymyr-tqlkaatsh

http://ukrpress.net/node/2728

 

Переклад публікації українською мовою:

Довгий час ми, українці, утримувалися від публічної полеміки з часто безглуздими твердженнями російських «братів» щодо історичних фактів та історії наших народів у цілому.

Однак сьогодні перед нами постала небезпека втілення в життя загарбницьких намірів, прикритих історичними міфами.

Саме сьогодні історія втратила строгість наукового дослідження, перетворюючись завдяки Інтернету та телебаченню на продукт масового споживання. Ми вже звикли, що за допомогою повсякденної і системної брехні в громадській свідомості можна біле зробити чорним і навпаки.

Думаю, що громадянам Кувейту добре відома ідеологічна отрута пропаганди Саддама Хусейна, яка наприкінці 80-х років ХХ-го століття глибоко вкоренила у свідомість іракського суспільства штамп «Кувейт – це частина провінції Басра». Жахливі наслідки такого тлумачення минулого двох сусідніх народів добре відомі. Незважаючи на консолідацію зусиль міжнародного співтовариства, знадобилося понад десять років, щоби «переконати північного диктатора» у хибності його «історичного дослідження».

На жаль, сьогодні отрута історичного шовінізму повною мірою запаморочила російського обивателя. На теперішній час слід констатувати, що українське небажання конфліктувати з історичними жонглерами в Білокамінній призвело до кривавих подій у Криму і на південному сході моєї Батьківщини.

Однак з початку. Міф - «Крим завжди був російським».

Як відомо, за правлінням Катерини ІІ Великої, імператриці Російської імперії німецького походження, в 1783 році було приєднано Кримське ханство (Крим). При цьому це було зроблено військами правителів, які найменували себе самодержавцями Великої, Малої і Білої Русі (сучасні Росія, Україна і Білорусь). Одну з провідних ролей у підриві військової могутності Османської держави, а відтак її поразці в північно-чорноморському регіоні в протистоянні з Росією, відігравало українське козацтво, бойове мистецтво якого високо цінувалося в тогочасній Європі.

Отже, чий Крим? Німецький, тому що завойований за наказом німкені за походженням? Російський, тому що частина армії, що завойовувала Крим формувалася на території сучасної Росії? Чи український, оскільки українські козаки (велика високоорганізована громада озброєних волелюбних жителів нашої країни, які втікали від національного, соціального або релігійного гніту на «дике поле» її південного-східної частини) пліч-о-пліч брали участь у війнах за Крим? А може білоруський?

Висновок один. Крим понад століття належав саме народам Російської імперії: білорусам, росіянам, українцям та, передусім, корінному населенню – кримським татарам.

Спотворення історичних фактів, ототожнення колишньої імперії та Радянського союзу виключно із сучасною Росією, фактична крадіжка історичного минулого у братніх народів є одним з основних методів нинішнього кремлівського режиму.

Міф про місто слави «русских моряков».

Сьогодні місто Севастополь розглядається як місто «славы русских моряков». Хіба українці разом із росіянами та іншими підданими імперії не творили славну історію південної морської бази Російської Імперії? До 70 % екіпажів воєнних суден, переважно матросів, складали рекрути з українських сіл і містечок. Чи не вихідцем з сім’ї українського кріпосного селянина був легендарний герой кримської війни (1853–1856) матрос Петро Кішка, чий пам’ятник поставлено в Севастополі. Водночас сьогодні, використовуючи псевдоісторичні штампи, самопроголошена окупаційна влада серед перших кроків знесла пам’ятник іншого славного сина українського народу – козацького гетьмана Петра Сагайдачного як такий, що не може знаходитися в місті російської бойової слави. Ой, як не хочеться російському шовінізму втрачати монополію на героїчні сторінки минулого.

Чи не через словесне шулерство «подарований Україні Крим» сьогодні потерпає від нестачі «українських води, електроенергії й відпочиваючих». Нинішня російська міфологія виливається в пропагандистськи обґрунтований і санкціонований московським режимом економічний колапс півострова.

Лише десять років після насильницької депортації всіх кримських татар і перебування Криму в складі Російської Радянської Федеративної Соціальної Республіки (1944-1954) довели цей півострів до екологічної катастрофи. Невміння та небажання переселенців вивчати віковий татарський досвід зрошення земель в умовах засушливого клімату довів кримське сільське господарство до цілковитого знищення. Отакий «подарунок» отримала Україна від «старшого російського брата» в 1954 році. Вода, яка прийшла до Криму з України з побудованого спільними зусиллями українців і кримчан північнокримського каналу, надала життя півострову, відкрила перспективи для його майбутнього, а українське продовольство ще довгі роки давало змогу отримувати прибутки місцевому бюджету і годувати мільйони відпочиваючих.

У цілому лише три десятиліття Крим знаходився у складі РСФСР та 60 років у складі спочатку УРСР, а потім України. Отже, як кажуть в Україні після агресії нинішнього російського режиму АР Крим, з такими «братами» й ворогів не треба.

Якось важко вірити заявам керівника сусідньої держави, який спочатку в 2005 році категорично заперечував повернення до політики збирання «російських територій», які залишилися за межами РФ після розпаду СРСР, а в грудні 2013 року говорив «полная ерунда» про можливість «махать шашкою» та вводити війська з метою захисту своїх співвітчизників, які там проживають. Разом з тим, лише через два місяці в березні 2014 року російський лідер публічно відхрещується від причетності своїх військових до захоплення АР Крим, називаючи це справою сил місцевої самооборони, а згодом визнає, що без участі російських військ проведення референдуму було б неможливим.

Отже, про яке волевиявлення народу під загрозою озброєних російських «зелених чоловічків» може йти мова? Хіба в Російській Федерації існує закон, що дозволяє проводити місцевий референдум про самовизначення? Конституція Росії не передбачає навіть можливості виходу суб’єкту федерації із складу РФ.

В Україні таке питання може вирішуватися на загальнонаціональному референдумі всім народом. Будь-які доводи про законність референдуму – це лукавство та нещирість, які, на жаль, стали рисами сучасної російської зовнішньої політики.

Однак апогеєм інформаційного цинізму Росії є бажання прикрити власну агресію проти України і представити наші намагання захистити свою Батьківщину як український тероризм. Хіба не повертаються в трунах сотні російських найманців, що із зброєю в руках на українській території вбивали українських патріотів, а нині відправлені на поховання в Росію? Хіба не з російських протиракетних комплексів ті ж найманці розстрілюють українські літаки, а з російської території продовжує надходити нові терористичні формування, зброя, техніка і гроші?

Чи не російський президент В.Путін перший порушив у квітні 2014 року нове «історичне питання» про так звану «Новоросію». При цьому ні його особисто, ані президентське оточення не цікавило, що історичний регіон Новоросії, для здобуття державності якого російський неофашист, «народний губернатор» Павло Губарєв проголосив створення відповідного громадсько-політичного руху, не знаходився в Луганській і Донецькій областях України. Нікого не дивує, що переважна більшість населення південних та східних областей нашої країни представлена українцями, незважаючи на вікову політику російського керівництва щодо їхнього заселення вихідцями з інших регіонів Росії, багатомільйонні жертви, які поніс український народ під час двох світових воєн, штучного геноциду Голодомору в 1932-1933 роках. «Історик» В.Путін зробив заяву, його оточення взяло її на озброєння. Російські неофашисти спільно з одуреними російською пропагандою деякими жителями Східної України продовжують вбивати українських патріотів, військових і просто мирних мешканців цього краю. Ой, недарма борець з фашизмом В.Путін підказав ідею відновлення Новоросії неофашистам на чолі з баркашовими, парфьоновими і лимоновими. Недарма натреновані на вбивствах і зґвалтуваннях чеченських жінок і дітей російські терористи сьогодні рвуть на частки нашу Україну. Путінське «мочение в сортирах» чеченців продовжилося в Грузії, тепер в Україні. Хто наступний?

Тому не треба сьогодні розказувати про єдині корені «братніх народів» та Київ як першу російську столицю. Бажання імператорів Російської імперії проголосити себе Третім Римом вимагало пошуків славетного та героїчного минулого. Понад тисячу років тому Київ став політичним, торговельним та культурно-релігійним центром східнослов’янської цивілізації, а відтак – перетворився сьогодні на об’єкт зазіхань з боку низки російських політиків, які шукають підґрунтя для подальшої агресії. Власне самі столиці Російської імперії, СРСР та нинішньої Росії були засновані багатьма століттями пізніше.

На жаль, досвід останніх років доводить, що подібні заяви закінчуються появою нових історичних міфів про «исконно русские территории». З подальшою агресією, анексією та ріками «братньої» крові?

,

Outdated Browser
Для комфортної роботи в Мережі потрібен сучасний браузер. Тут можна знайти останні версії.
Outdated Browser
Цей сайт призначений для комп'ютерів, але
ви можете вільно користуватися ним.
67.15%
людей використовує
цей браузер
Google Chrome
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
9.6%
людей використовує
цей браузер
Mozilla Firefox
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux
4.5%
людей використовує
цей браузер
Microsoft Edge
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
3.15%
людей використовує
цей браузер
Доступно для
  • Windows
  • Mac OS
  • Linux